Лабораторний метод вивчення мікрофлори верхніх дихальних шляхів (носова частина глотки, зів), що дозволяє виявити інфекції дихальних шляхів, які супроводжуються запальними явищами і характерними клінічними симптомами.Мікрофлора дихальних шляхів - дифтероїди, стафілококи, нейсерії, стрептококи, пептококи.

Разом з повітрям людина вдихає величезну кількість частинок пилу й адсорбованих (прикріплених) на них мікроорганізмів.  Дослідним шляхом доведено, що кількість мікроорганізмів у повітрі, яке ми вдихаємо, у 200—500 раз більша, ніж у тому, яке видихаємо.  Більшість їх затримується у порожнині носа і лише невелика частина проникає в бронхи.  Кінцеві розгалуження бронхів і альвеоли легень звичайно стерильні.  У верхніх дихальних шляхах є кілька відносно постійних видів бактерій (стафілококи, стрептококи, непатогенні коринебактерії, пептококи та  ін. ). При ослабленні захисних сил організму в результаті переохолодження, фізичного пернавантаження, нестачі вітамінів бактерії, які постійно перебувають у дихальних шляхах, стають здатними спричиняти гострі респіраторні захворювання, ангіну, пневмонію, бронхіт та ін.  Слизова оболонка носа продукує біологічно-активні речовини (муцин і лізоцим), які мають захисну дію.  У порожнині носа є й секреторні антитіла.  Однак, незважаючи на це, мікрофлора порожнини носа відносно стала — гемолітичний, або носовий, мікрокок, непатогенні коринебактерії, стафілококи, стрептококи, сапрофітні грамнегативні диплококи, капсульні грамнегативні бактерії, Haemophilus influenzae, протей та ін.  Крім бактеріальної мікрофлори, у дихальних шляхах протягом тривалого часу можуть зберігатися, не спричиняючи патологічних процесів, багато вірусів, зокрема аденовіруси.

Серед резидентної мікрофлори дихальних шляхів найчастіше знаходять зеленячі, гемолітичні й негемолітичні стрептококи, кори­небактерії, нейсерії, стафілококи, мікрококи, пептострептококи, бактероїди.  Значно рідше виявляють актиноміцети, мікоплазми, трепонеми, ентеробактерії й гриби роду Candida.  Основна маса мікрофлори припадає на долю Streptococcus viri­dans (понад 90 % всіх мікроорганізмів).  Біля 10 % людей є носіями Staphylo­coccus aureus, а серед медпрацівників хірургічних і акушерсько-гінекологічних стаціонарів цей вид виділяють у 40-90 % обстежених осіб.  Слизова оболонка трахеї, бронхів, бронхіол і альвеол здорової людини, як правило, не містить мікроорганізмів. Ураження носа (риніт, синусит), слизової оболонки глотки (фарингіт) нерідко зумовлені бактеріальною інфекцією: стрептокок, пневмокок, стафілокок (риніт), гемолітичний стрептокок (фарингіт).

Діагностика та раціональна терапія засновані на ідентифікації збудника і визначення його чутливості до антибіотиків. Це попереджає перехід гострого процесу в хронічний.

Збудники, що виділяються: основні збудники захворювань, які виявляються в даному тесті, умовно-патогенні мікроорганізми: S. pneumoniae і H. influenzae, M. catarrhalis, S. pyogenes, S. aureus, рідше грамнегативні бактерії сімейства ентеробактерій і гриби роду кандида.

• Бактеріологічний аналіз слизу із носоглотки для виявлення збудників кашлюку та паракашлюку

Досить поширеною інфекцією на даний час є кашлюк, а саме гостре захворювання дихальних шляхів з повітряно-крапельним механізмом передачі, яке викликається бактерією Bordetella pertussis. Інший представник роду Bordetella- Bordetella parapertussis викликає пара кашлюк – хворобу, що має схожі клінічні симптоми, але протікає значно легше. Найбільш характерною ознакою при захворюванні на кашлюк є нападоподібний спазматичний кашель, який посилюється вночі і зранку, що супроводжується гучним вдихом та відходженням в’язкого слизу, і можливим блюванням наприкінці нападу. Кашлюк є небезпечним своїми ускладненнями. Для діагностування захворювання зазвичай використовують бактеріологічний метод дослідження, який включає в себе відбір ватним тампоном слизу з носоглотки та виявлення збудника у досліджуваному матеріалі.

• Бактеріологічний аналіз слизу із зіву для виявлення збудника дифтерії

Дифтерія– гостре інфекційне захворювання переважно з повітряно- крапельним механізмом передачі, що характеризується ураженням ротоглотки та дихальних шляхів. Збудником є Corуnebacteriumdiphtheriae. Найчастіше вражається слизова оболонка мигдаликів, що проявляється місцевою запальною реакцією, набряком та появою сіро – білих плівок, які при відторгненні кровоточать. Основну небезпеку для життя і здоровя представляє важка інтоксикація всього організму та ураження органів і систем найсильнішим у природі дифтерійним токсином. Для диференціації дифтерії від інших хвороб горла важливим є бактеріологічне дослідження слизу (плівок) із зіву, що являється найвірогіднішим підтвердженням даного діагнозу.

• Бактеріологічний аналіз харкотиння, вмісту бронхів (з антибіотикограмою)

Харкотиння – слиз який виробляється в легенях та бронхіальному дереві при різних патологічних станах організму. Дослідження харкотиння використовується для діагностики інфекції нижніх дихальних шляхів та визначення збудника, який є причиною гнійно – запальних захворюваннь таких, як: бронхіт, пневмонія, абсцес легень і т.п.

Мікроорганізми, які найчастіше виділяються: Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Staphylococcus aureus, Streptococcus spp., Коагулазонегативні стафілококки, Enterobacteriaceae, Pseudomonas aeruginosa, Haemophilus influenzae, Moraxella catarrhalis, Candida spp., Corynebacterium spp., Neisseria spp.

Бактеріологічний посів допомагає встановити характер патологічного процесу в органах дихання, а також додатково проведена антибіотикограма дає можливість призначити правильне лікування для уникнення переходу хвороби в хронічну форму.

• Бактеріологічний аналіз слизу із зіву на виявлення відповідної мікрофлори (додатково антибіотикограма)

Симптомами захворювань верхніх дихальних шляхів є біль і першіння в горлі, охриплість або повна втрата голосу, при загостренні з’являється кашель, підвищується температура. Дихання стає утрудненим, внаслідок звуження голосової щілини при виникненні спазму, розвитку абсцесу або набряку. Бактріологічнідослідження проводиться з метою вивчення мікробного і кількісного складу мікрофлори носоглотки, при підозрі на бактеріальне походження тонзилітів, фарингітів і т.д., що дозволяє виявити збудник, а саме Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus spp., Коагулазонегативні стафілококки, Staphylococcus aureus, Enterobacteriaceae, Pseudomonas aeruginosa, Haemophilus influenzae, Moraxella catarrhalis, Candida spp., Corynebacterium spp., Neisseria spp. При наявності умовнопатогенних мікроорганізмів в досліджуваному біоматеріалі потрібно враховувати ступінь росту та клінічну картину.

• Бактеріологічний аналіз слизу із носа на виявлення відповідної мікрофлори (додатково антибіотикограма)

Слизова оболонка носу в нормі успішно виконує захисну функцію будучи барєром для різних шкідливих мікроорганізмів, що потрапляють до нас із зовнішнього середовища. Але призниженні цих функцій та впливі різних несприятливих факторів, посилюється вплив інфекційних агентів бактеріального походження, що може призвести до появи негативних клінічних проявів та виникнення запального процесу. Тож при закладеності носу, частих серозних або гнійних виділеннях варто провести дослідження мазка слизової оболонки носу для виявлення причини захворювання та уникнення поширення інфекції на інші види дихальних шляхів.

• Бактеріологічний посів матеріалу на менінгокок (додатково антибіотикограма)

Важливим завданням при захворюванні на менінгококову інфекцію, є постановка правильного діагнозу на максимально ранніх термінах. Хоча хвороба починається у зоні носоглотки, діагностика та підтвердження захворювання передбачає виявлення бактеріального збудника, яким є менінгокок,а саме Neiseria meningitidis, з спинномозкової рідини або крові. Якщо менінгокок виявили у носоглотці, це ще не означає, що людина хвора. Вона може бути просто носієм. Схильність до локалізації менінгококової інфекції на оболонках мозку та проникнення збудника у кров і спинномозкову рідину є вкрай небезпечним, що становить пряму загрозу життю пацієнта.